ЧИТАЧІ ПРО "ВСЕСМІХ" І ЙОГО РЕДАКТОРКУ

* * *

Павло Глазовий

З Новим Роком "Всесміху"

Прийміть мої чуття глибокі
І побажання в добрий час.
– З Різдвом Христовим!
– З Новим Роком!
Дозвольте привітати Вас.

Нехай любов Вас осяває
До Краю Рідного свята.
Хай Бог Вам сили посилає
На світлі многії літа!

1997-1998

* * *

Редактору журналу "Всесміх"

Із святом Києва-столиці
Майстри веселого пера
Своїй сестриці-чарівниці
Бажають щастя і добра.

Журнал читаєм регулярно.
Він оформляється прегарно –
У мастаків кебета є!
Стає Ваш "Всесміх" все смішнішим,
І веселішим, і гострішим,
І популярнішим стає.

Ви, Раю, чудо сотворили
У згоді з волею небес.
Дай Боже Вам здоров’я й сили!
Христос воїстину воскрес!

Павло Глазовий, наречений патріархом українських гумористів.

* * *

Дорога пані Раїсо!

Якби Ви були від нас
Недалечко,
Я б хотів подарувать Вам
Червоне яєчко,
Та зважаючи на те,
Що далеко живете,
Дарую Вам мальоване
Яйце золоте.

Я журнал веселий Ваш
Читаю з охотою,
Захоплений прекрасною
Вашою роботою.

Хай Господь Вас зігріває
Ласкою з Небес!
По-дружньому обнімаю,
Щастя й радощів бажаю.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Воістину воскрес!

Ваш Павло Глазовий.

* * *

Грудень 2001 року

Редакторові "Всесміху"

Вас, незрівнянна пані Раю,
Поздоровляю і вітаю,
Як щирий друг і старший брат
На нелегкій журнальній ниві.
Бажаю Вам щасливих свят –
Здорові будьте
і щасливі!

З Різдвом Христовим!
З Новим 2002 роком!

Павло Глазовий.

* * *

Високошановній пані Раїсі Галешко

Землячко люба
Пані Раю!
Добра і щастя Вам бажаю,
Бо ви ж — подвижниця свята,
Бо ви ж — як бджілка золота,
Що по краплині,
По іскрині
Збирає славу Україні
В заокеанській стороні,
У неласкавій чужині.
Хай Вам Господь дарує сили,
Щоб Ваші крильця не боліли.
Бажаю світлих Вам небес —
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Павло Глазовий. Квітень, 2001.

"Літературна Україна"

Мадригал – в честь жінки-редактора з США

Українські письменники оголосили трохи дивний конкурс – на кращий мадри£ал. Чому згадали про цей майже забутий жанр, який із французької означає буквально "комплімент у віршованій формі" часто любовного хатактеру, що був популярний в XVІ–XVІІ столітті? Може, для українських письменників-патріотів це ще одна форма боротьби за втримання рідної мови? Через чужоземну до рідної? Принаймні подібний висновок можна зробити із статті в солідній газеті "Літературна Україна" за 20 січня 2000 року, під назвою "З мадригалізацією, шановні!", в якій говориться про конкурс на кращий мадригал-2000 імені Петра Ребра. Письменники-гумористи Валентин Чемерис і Панько Печерянин якось обкрутили, притягнули за вуха забутий літературний вихваляльний жанр далекого минулого далекої країни, обгрунтувавши його тим, що "мадригал" перекладається як "пісня рідною, материнською мовою". Тож вся суть, виявляється, в отих визначеннях "рідною, материнською".
І от з’явився перший мадригал славного поета із Запоріччя Петра Ребра, присвячений... Кому б ви думали?.. Ось що пише "Літературна Україна" в цьому ж числі: "Петро Ребро свій мадригал присвятив жінці... Так, так, Жінці з великої літери і такій же Українці. В своєму листі до шановної адміністрації П. Ребро пише, що "Є на американському континенті чудова наша землячка Раїса Галешко, яка редагує тричі патріотичну газету "Свобода" (майже на 40 сторінках) і тричі пристойний гумористичний журнал "Всесміх". То чи не слід "Літературній Україні" сказати про цю незвичайну україночку добре, тепле слово?"
І сказав. А "Літературна Україна" тут же його надрукувала.

Петро РЕБРО

КОЗАЧКА

Редактору газети "Свобода" (США) і журналу "Всесміх" (Канада) пані Раїсі ГАЛЕШКО –
з нагоди ювілею

Всяк співвітчизник, де не мешка –
В Нью-Йорку чи у Трускавці,
Чудово знає, що Галешко –
Козачка з шаблею в руці.

Хтось запитає: "Пані? Жінка?"
Обрала долю козака?"
А що ж тут дивного? Вкраїнка!
У неї в жилах – кров Сірка.

Вона всім ріже правду ввічі,
Вона в сатирі знає толк.
Її, якби жила на Січі,
Сам Сагайдачний взяв би в полк.

Вона і в свято, і в негоду –
На чатах, наче кошова.
Той, хто чита її "Свободу",
Дихання Волі відчува.

Вона не скаже слова всує,
А супостатів б’є, як мух.
Хто з "Всесміхом" товаришує,
Той не втрача козацький дух.

Вона таврує лизоблюдів,
Не йде із злом на мирову.
Я не здивуюсь, якщо люди
Раїсі вручать булаву.

Її перо – як головешка:
Пече – аж корчаться людці...
Тож хай сто літ живе Галешко –
Козачка з шаблею в руці!

м. Запоріжжя

* * *

ДУЕЛЬ

Землячко люба, пані Раю!
Добра і щастя Вам бажаю...

П. Глазовий.

Хоч не дуже молодий
І далеко мешка,
Закохався Глазовий
В Раєчку Галешко.

Геть забув наш ветеран
Про дотепні ямби:
Пише й шле за океан
Оди й дифірамби.

Хай він файний менестрель –
Що мені до того?
Викликаю на дуель
Павла Глазового!

Бо я Раю теж люблю
(І без розрахунків):
Кожен день до неї шлю
Торбу поцілунків.

Хай же знає закордон:
Ця дуель – без кулі.
І не будемо (пардон!)
Ми сукати дулі.

Наше правило одне:
Той перемагає,
Хто ніжніший твір утне
Про Галешко Раю!

Петро Ребро. м. Запоріжжя. Вересень, 2001.

* * *

Пугу, пугу! Козак З Лугу!
Побачив у 150-му номері "Всесміху" на фотознімку "солодку парочку" (Павла Глазового і редакторку журналу) – і мене знову заїли ревнощі (та й музи шкода)...

ДУЕЛЬ-ІІІ

Я закляк, немов прибитий:
Хто це тут на знімку?
Сміхотворець знаменитий
З феєю в обнімку!
Бодай би оцю світлину
Не бачили очі:
Майстер явно не дружину
Охмуря-лоскоче,
Пригортає її чемно,
Притиска міцненько
(Зняв, напевно, це таємно
Майор Мельниченко!)
А хто бісики пускає?
Раєчка Галешко –
Та, що "Всесміх" випікає,
Що в Канаді мешка.
Обіймає вона метра,
Весело жартує,
А він їй у стилі ретро
Рученьку цілує,
Погляда, мов кіт на сало
Чи лисиця в лузі...
"Це ж він,–мене пронизало,–
Знову зрадив музі!
Так він може й пані Раї
Зіпсувать кар’єру!"
І щосили я гукаю:
– Павле, до бар’єру!
Нехай нас розсудить доля!–
Схоплююся рвучко
І хапаю – не пістоля,
А кулькову ручку!

Запоріжжя.

Ганна Черінь

Порт Шарлот, Флорида

Граф-Оман вітає Раїсу Галешко – нового, тринадцятого за чергою редактора «Свободи», що зрадила «Всесміх»

Як з неба грім, стрясла нас новина:
Нарешті буде жінка в нас редактор!
В «Свободі» фото: справді, це вона,
З Канади імпортований реактор.

Чи то їй сміх за кілька літ набрид,
Чи спокусила вища нагорода?
За нею «Всесміх» плачеться навзрид,
Зате сміється тижневик «Свобода».

Хоча наш люд вже до невдач привик,
Радіє кожний У-ЕН-ЕСу членик:
Вона така, що навіть тижневик
Перетворити здатна на щоденник.

17 жовтня 1998
• "Всесміх" – гумористичний журнал, що видається в Канаді. Раїса Галешко, його засновник, редактор і видавець.
•• УНС – Український Народний Союз, видавець "Свободи".

ВСЕСМІШНІЙ РЕДАКТОРЦІ РАЇСІ

Вступаємо в нове сторіччя.
У всіх стурбовані обличчя:
Що будемо тепер читати:
Картки? Афіші? Чи плакати?

Газети наші тяжко хворі:
Фінанси – як momento mori,
Ідуть на спад. А серед них
Один регочеться «Всесміх».

В той час, як інші наші преси
Кладуть на голову компреси,
Росте й міцнішає «Всесміх»,
Хоч він і наймолодший з них.

Які ж то успіхи і транси
Тримають «Всесміху» бал анси?
Секрет у тім лиш, що редактор,
Працює сильно, як реактор.

Тому останні читачі,
Зовсім забувши про корчі,
Шукають променів в росі
Й регочуть радо, вся і всі.

Хай плачуть ті, що звикли нити.
Той, хто сміється, буде жити!
Отож, бажаю, щоб «Всесміх»
Мав щастя й сміху повен міх!

1998

Анна Гаврись, директор садочка "Сонечко",Торонто.

Чому "Всесміх" я читаю?

Як жити без сміху,
Я того не знаю,
Тому цей журнал
Регулярно читаю.

Читаю, коли мене тиснуть турботи,
Читаю, коли повертаюсь з роботи,
Читаю, коли щось захочу читати,
Читаю, коли йду увечері спати.

Читаю, як хочу когось розсмішити,
Читаю, бо хочу я довше прoжити...
Бо кажуть, що сміх – це лікарство хороше,
Його не купують в аптеці за гроші.
Бо сміх – натуральна для всіх медицина,
Його потребує дорослий й дитина.

Ваш "Всесміх" так влучно і пише, й малює,
Він нас – і себе – жартома критикує,
Зі сміхом розкаже про наші бідоти,
Друкує дотепні, живі анекдоти.

Тому я журналу вклоняюсь низенько,
Як вчила мене моя рідная ненька,
Й бажаю Раїсі: Тримайте так далі!
Лікуйте усіх нас від злості й печалі!

* * *

ОДА СМІХОВІ

Сестрі Катрусі – від сестри Ганнусі

Я хочу, щоб "Всесміх" читали усі,
Бо в ньому життя в особливій красі.
Щоб кожен над змістом проник з головою,
Щоб кожен сміявся над самим собою.

Бо кажуть, хто здатний сміятися з себе,
Тим стелиться стежка, в ній жито зелене,
Пізніше стебло виростає у колос,
Здорові зернята пошіптують вголос:

Знайомі і рідні! Усі емі£ранти!
Посміймося разом – сміятися варто.
Посміймося дружно, критично, добряче,
Хай кожен сміється, лише хай не плаче.

Не біймося зливи, дощу, хуртовини,
Не біймося щиро признати провини,
Не біймось сміху – різкого хірурга,
Не біймось критичного доброго друга!

Я хочу, щоб "Всесміх" читавсь в кожній хаті,
Бо саме веселістю люди багаті,
Бо з жартом і трудиться легко та плідно,
А де нема сміху – там сіро і бідно.

Без сміху ховаються в "завтра" дороги,
Без сміху болить голова, й руки, й ноги,
Без сміху і сонце не хоче світити.
Без жарту і сміху не хочеться жити.

Тому я до вірша цей чек додаю,
І щиро вітаю сестричку свою,
Хай з жартом проходить її кожна днина,
Хай буде щаслива моя Катерина...

Бо моя сестричка є просто красуня,
Чудова модистка, дбайлива бабуня,
Бажаю і їй так сміятись, радіти,
Як це лише роблять "закохані" діти.

Анна Гаврись, закохана в життя і неповторну рідну дітвору в дитячій "академії" "Сонечко", Торонто.

Впш. Ms. Editor!
Я дуже любить великий Ukrainian літераture: Леслі Українка, Taras Шевченко, Юлія Тимошенко, Іван Jaciw. Ваш magazine також дуже beautiful. Osoblivo ваша column Кумедії З Вашої Медії, де маґістер Українська Вільна Академія Еміґрантських Наук Dr. Супервайзберґ учить новоприбивших вогорить україньськов мовов. Ми б хотіли єго виступить на нашому meeting Аss. любителів Ukrаїнської Літератури і Перлової водки. Ми дали йому call по телеphone, але him no home. Просим слати ваш magazine до наsha Assocіайшен: Sаntа-Моніка, Lewinski Ave., стучать 2 рази, питати Darsia.

* * *
Нам, далеким від великих міст, частенько доводиться "молитись" до поштової скриньки (що при дорозі), приглядаючись з вікна, що листоноша вкладе: купу рахунків до сплачення, чи довгожданого чека (яким не завжди можна купити задоволення). Найбільше ж ми пильнуємо за жовтим конвертом із "Всесміхом" з Канади, бо в нім є моральне піднесення та ліки для нашого виживання з дня на день.
Іван Халява, Леонард, Мічіґан.

* * *
Достойна пані редактор!
У хвилину смутку, розчарувань, душевного занепаду, особливо одинокому і старшого віку, на допомогу, як лік, беру "Всесміх", і читаючи його, зникають "злі думки", забуваю про неприємності сьогодення, з’являється усмішка радости, бажання жити і творити по можливості, добро для України і її народу.

Михайло Семенець,
Гамлін, Нью-Йорк.
Дорогий "Всесміхоньку"! Як заболєт мі крижи, та застовпує в попереку, та занудит під серцем, і нема того кому сі нажаліти та виговоритисі, і тоді сьвіт стане таким немилим, то беру оберемок твоїх книжечок за всі роки, що понаскладала, сєду на веранді і читаю. І всміхаюси сама до себе, так жиби хто зі сторони завважив, то подумав би, шо дурію собі тихо. А я собі лікуюси твоїми жартами та красномовними малюнками твоїх артистів, і відпустит на час журба та болі. Тримайси, "Всесміхоньку", з усіх сил, поки я та такі єк я ще жиют. Викраюю тобі зі своєї скромної пенсиї 20 долярів на підпору.

Анна Черепань з Фльоридщини.

* * *

ЛИСТИ ПАВЛА ГЛАЗОВОГО ДО РАЇСИ ГАЛЕШКО
(Надруковані у ”Всесміху” №179, вересень, 176 р.)

Серед сотень листів, що редакція ”Всесміху” одержала за довгі роки, є такі, які я зберігаю як великий скарб, бо вони важливі для мене і для моєї праці. Найцінніші з них – від великого Майстра веселого слова, дорогого Павла Прокоповича Глазового.
Багато років, до самої його смерті 29 жовтня 2004 року, нас зв’язувала мила дружба, основана на любові і служінні гумористичній музі. Павло Глазовий присвятив мені кілька віршів і писав надзвичайно теплі листи. Я ніколи не наважувалася друкувати їх, бо вважаю їх надто похвальними для своєї скромної особи, і – майже приватними.
Готуючи це ювілейне число, я перечитала дорогоцінні рядки, надруковані на тепер уже пожовклому друкарському папері чорними або червоними літерами, або написані від руки. Довго вагалася – і досі вагаюся – чи друкувати їх.
Вирішивши все-таки друкувати, дуже прошу читачів не вважати це самохвальством і нескромністю, а лише як твори – у цьому випадку епістолярного жанру – великого письменника, генія, рівного якому в українській гумористичній літературі не було і нема.
Листи п. Глазового друкую у ТОЧНІЙ відповідності з оригіналом.
Раїса Галешко.

19 жовтня 1996 року
ДОРОГА пані Раю!
Найсердечніше дякую Вам за те, що Ви не забуваєте свого земляка й надсилаєте систематично нові числа "ВСЕСМІХУ". Читаю їх уважно і пильно, й радію за Вас, як, напевне, міг би тільки батько пишатися своєю розумною, талановитою, благородною дочкою. З кожним номером журнал стає все кращим і кращим, саме таким, яким хотілось би мені читати й бачити його.
Що мені найбільше подобається? Що мене найбільше втішає? А те, що журнал уже має своє лице, свій оригінальний, самобутній характер і вигляд. Він не схожий на все попереднє гумористичне й сатиричне, що виходило й виходить українською мовою на Україні й за її межами. Ви так гарно вміщуєте й розміщуєте все, що Вам щастить створювати й одержувати від своїх дописувачів і авторів, що номер виходить світлим, прозорим, як мереживо, а за суттю своєю – серйозним, цілеспрямованим, з чіткою ідейною концепцією. Навіть там, де журнал гірко сміється, сердиться і навіть лютує, зі слів і рядків випромінюється щира любов до українців усього світу й до рідної землі своєї.
Я добре розумію труднощі й перешкоди, з якими Вам доводиться стикатися, уявляю, в яких несприятливих економічних умовах доводиться Вам творити й працювати і тривожусь, побоююсь, щоб Ви не розчарувались, не занепали духом. Знаю, що гумористи дуже вразливі люди, весела душа, та до того ЖІНОЧА, не може бути залізною, незламною й непохитною, але Вам мужності й розуму не позичати. За своє довге життя не доводилось мені, на жаль, зустрічати жінок, РОЗУМНІШИХ за Вас. Особисто Вас я дуже мало знаю, але робота Ваша подвижницька, велика справа, яку Ви робите, дозволяє мені саме так оцінити Вас.
Гарно сказано: нашого цвіту по всьому світу, але Ви, на мій погляд, одна з найпрекрасніших квіток у тому всесвітньому вінку. Я завжди був скупий на похвали і тому радий, що саме Ви мене до таких сентиментів довели. Нічого в світі вищого за гумор здоровий і життєрадісний немає. Тепло, по-батьківському гладжу Вашу прекрасну голівку.

Ваш Павло Глазовий

* * *
Вперше я поїхала на Україну в 1994 році, через п’ять років після еміґрації. Тоді я особито познайомилась з Павлом Прокоповичем, і була зачарована його скромністю і стриманістю. Тому щоразу була вражена високопохвальними листами від цього малоговіркого в житті чоловіка. При особистих зустрічах Павло Глазовий ніколи нічого подібного мені не говорив.

23 червня 1997 року
МИЛА, ЧУДОВА пані РАЮ!
Я Вас найсердечніше вітаю й повідомляю, що Ваш "ВСЕСМІХ" одержую і з великим задоволенням читаю, жодного рядочка не пропускаючи. З великого журналістського досвіду знаю, яка це важка робота творити повноцінний гумористичний журнал, від числа до числа вдосконалюючи його, підносячи його все вище й вище. А "ВСЕСМІХ" весь час тримається на хорошому рівні, має вже і власне лице, і власний голос. Відчувається, що Ви прагнете й намагаєтесь друкувати розумні, веселі, дотепні, гострі речі. В журналі багато смішного – а це ж головне.
І треба ж зважити, в який час і в яких умовах Ви працюєте. Якщо на нашій найвеселішій в усьому світі Україні журнал "Перець" за короткий час упав з двомільйонного тиражу до якихось 25-ти тисяч, то що ж тоді й казати про Канаду, де щирих українців – жменька невеличка та й ті – з розчепіреними пальцями. А Ви ж, люба РАЮ, зуміли майже на голому місці створити таке диво. "ЛИС МИКИТА" – то було щось зовсім інше, з ним у Вас мало спільного, бо творився він в інший час і для інших читачів.
Ви справді талановита, рідкісна жінка і, здається, самі до кінця ще не збагнули, яку святу, яку благородну, яку прекрасну справу робите. Це – справжній мистецький подвиг і хай ще довго-довго сміютьсяся Ваші прекрасні уста, хай ніколи не болить Ваша розумна голівка – і хай Бог помагає Вам долати всі перешкоди й перепони!
Я не дозволю собі навіть аналізувати й оцінювати матеріали, якими наповнюється "ВСЕСМІХ". Цим можна лише нашкодити справі, примножити сумніви та вагання, яких у Вас і без того вистачає. Кожен діє – як уміє. У Вас прекрасний, тонкий літературний смак, свої погляди на все, що торкається гумору. Найголовніше ж правило ось яке: в гумористичному журналі все мусить бути СМІШНИМ. Чому? Та тільки тому, що він гумористичний. А Ви цього правила дотримуєтесь.
Тепер, так би мовити, конкретно. Ті розділи "КУМІАДИ", які у Ваших краях не прозвучать, не друкуйте, пропускайте. І щоб я більше не чув ні про які гонорари, я живу добре, недавно оержав навіть премію імені Петра Сагайдачного на фестивалі "ВЕСЕЛА СІЧ" у Запоріжжі. Чого ще треба старому козакові?
Цілую Ваші рученята –
Ваш Павло Глазовий

* * *

Цього листа Павло Прокопович написав, коли довідався, що мені не продовжили контракту головного редактора ”Свободи” в США, і як недостойно реагували колеги-редакторки із Ukrainian Weekly, на успіхи, яких досягла ”Свобода” під моїм керівництвом.

26 лютого 2001 року

В перших рядочках листа вибачаюсь перед Вами за довгу мовчанку. Не одну причину міг би назвати, але досить сказати про одну – з літами глибокими стаю все ледачішим і забудькуватим.
Я тут допоміг видати книжку Євгена СТЕЦЬКІВА ”Листи до друга в Україні” і вмістив у ній чимало своїх віршів, які входять до його репертуару. Він, золотий, благородний чоловік, натхненно й майстерно, а найголовніше – щиро пропагує мою творчість в Штатах і в Канаді. І був певен, що він, люблячи й шануючи Вас так же, як і я, передасть Вам хоч один примірничок. Здається, що Ви могли б дещо передрукувати в журналі своєму.
Останні числа, які я прочитав, свідчать про те, що він лишається таким же цікавим і високопрофесійним попри всі негаразди, які на Вас упали останнім часом. Подібні житейські аварії я переживав не раз у своєму житті і не любив, коли мене втішали й жаліли. Тому і Вам не буду заспокійливих слів говорити. Злих людей багато на світі. Людям творчим допікають найдужче нездари й невігласи, яких особливо багато в журналістиці й літературі. Я зі своєю фронтовою витримкою переживав і витримував таке, чого душа незагартована бідами й труднощами не витримала б. Ой, скільки гарних, талановитих людей позагризали такі шакали! Моя покійна Мама, хай царствує, казала:
– Як учепляться лихі люди, ВРІЖ ПОЛИ, і тікай від них. Хай та пола в їхніх зубах останеться, хай вони нею вдавляться!
У моїй ”БАЙКОГРАФІЇ” є така річ, на міфологічній основі витворена:

НЕДРУГИ

Колись блукав Гермес
По стежечках крутих
І двоє яблучок
Надибав там гнилих.
Штовхнув ногою їх –
І роздулись вони,
Зробились повними,
Неначе кавуни.
Ще вдарив палкою –
Вони ростуть, ростуть.
І розрослися так,
Що перекрили путь.
Афіна мовила:
– Не бачиш ти хіба,
Що то не яблучка,
А розбрат і злоба?
Не зачіпаєш їх,
Безслідно пропадуть,
А розворушиш їх,
То дихать не дадуть.
Не наближайтеся
До недругів своїх,
Не сперечайтеся
І не дратуйте їх.
Нехай біснуються,
Хай корчаться собі,
Хай в люті висохнуть
І зморщаться в злобі!
А байка ”ЧИСТОПЛОТНІСТЬ” з тієї ж книжки закінчується так:
Читачу мій!
І ти запам“ятай,
що є на світі осоружні душі.
Не всякий виклик у житті
приймай,
бо можеш запаскудитись по уші.

Бачте, як я щедро цитую себе, улюбленого. Бо це ж – вистраждане...
Ви ж обіцяли забігти до мене ”на чай”. Отоді я Вам свої нові ТОМИ подарую. А таки справді – ТОМИ. Двотомна ”ВЕЛИКА СМІХОЛОГІЯ” розтяглася на 800 стор.
Велике спасибі за РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК! Вадим Шевченко доставив мені його через сорок днів після РІЗДВА. Трапилась якась затримка...
Цілую Ваші працьовиті рученята й бажаю щастя всім, кого Ви любите – Ваш Павло Глазовий